Поради психолога

         Сьогодні, гостро постає проблема порушення психічного здоров'я дитини через соціально-економічну ситуацію, що склалася в країні. Негаразди на роботі, матеріальна скрута, емоційне незадоволення дорослих та інше – все це переноситься на дітей і порушує психологічну рівновагу.

• формувати партнерські стосунки в сім'ї, уважно й шанобливо ставитися одне до одного, відкрито висловлювати свої почуття та обговорювати проблеми;
• мирно розв’язувати конфлікти, уникати зайвих стресових ситуацій;
• проаналізувати, яких психологічних травм дорослі зазнали в дитинстві, і спробувати за допомогою психологів подолати їх;
• ознайомитися з основами дитячої та вікової психології;

• розвивати у своїх дітях здатність розповідати про почуття батькам і друзям;
• виховувати в дітях уміння захищати  свої права.

         Отож, турбуйтеся, щоб серце дитини не стало грубим, злим, холодним, байдужим і жорстоким в результаті «виховання». Говоріть з дитиною так, щоб не залишилось ніякого сумніву в тому, що Ви керуєтесь турботою про неї, а не бажанням відмахнутись, образити.

• якщо дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти;
• якщо дитина живе у ворожнечі, вона вчиться агресивності;
• якщо дитину висміюють, вона стає замкнутою;
• якщо дитина росте в докорах, вона вчиться жити з почуттям провини;
• якщо дитина росте в терпимості, вона вчиться сприймати інших;
• якщо дитину підбадьорюють, вона вчиться вірити в себе;
• якщо дитина росте в чесності, вона вчиться бути справедливою;
• якщо дитина живе в безпеці, вона вчиться вірити в людей;
• якщо дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе;
• якщо дитина живе в розумінні та привітності, вона вчиться знаходити любов у всьому світі.         

«Підеш в школу, – ще довідаєшся...»;

«Може там з тебе людину зроблять!...»;

«Мені такий хлопчик (таке ледащо...)не потрібний ...!»;

«Вчитель не такий»;

«Клас не підходящий, – не такий, як сусідній»;

«Наша школа гірша, ніж та (якась!)»;

«Перестань! Сядь і посидь! Набрид, мотаєшся тут перед очима!»;

«Дай здачі, чого сидиш?»;

«Вдома ти он яка швидка, а як без мене, то нічого не варта...»;

«А чого від нього чекати гарного? Він же...»;

«То й що, що вчителька казала писати ось тут, а я тобі кажу...»;

«Хай собі каже вчителька, а в нас немає часу ходити на вулицю, дивитись на ту берізку... Ще чого!..»;

«І що ти за дитина така! Он у інших діти як діти...»;

«Поклади на місце! Пам’ятаєш, як минулого разу... Втомилася я вже прибирати після тебе...»;

«І коли ти вже... До тебе треба п’ять няньок, щоб витримати...»;

«Скільки це може продовжуватися...»;

«Ти в мене найкраща, найгарніша, не те що та Тетянка... Ніколи нічого в неї нема: ні фарб, ні клею.. Не дружи з нею...».

«Ти мені дуже допоміг!»;

«Ти нас так порадувала! Ми знаємо, що ти нас не підведеш!»;

«Я подумала, а що як нам зробити отак... Знаєш, а в бабусі виходить саме так, як ми хочемо, але вона робить трохи інакше...»;

«Я тебе так люблю... Ти нам дуже потрібна...»;

«Ми з татом хочемо, щоб ... , тому, що....»;

«Я в тебе вірю...»;

«Подумай ще раз,... я теж колись зробила таку саму помилку...»;

«Якщо вчителька саме так просила написати, то звичайно, звісно ж...»;

«А ти подякувала Сергійку за фарби ?... А чому ти не запропонував Толі свою допомогу.... Я зробила б так...»;

«Колись давно я теж була у схожій ситуації... Знаєш, я подумала, може й тобі так зробити...».